Ось і завершився цей день…
За ним роки летять з підскоком,
Та в кожнім році – вересень,
Призупиняє мої кроки.
Як по драбині: рік – щабель,
Що вище – то німіють руки.
І кожний рік в той самий день
Роки рахую без розпуки.
Я повертаюсь звідтіля
В минуле, ніби в сьогодення,
І відчуваю – не дарма
Носив людського роду ймення.
Але ж чим ближче до землі,
Душа злетіти рветься птахом.
То ж я чекаю вже ЇЇ
З невідворотним страхом.
Яка гірка й болюча мить,
Бо глузд здоровий править нами,
А тіло зрадливо біжить
До ще невидимої ями.
