Чому твої слова такі жорстокі,
І холод невблаганний аж кипить?
Даруєш ти троянди, але руки
Мені до крові колють їх шипи.
Чому твій голос, як осіння злива –
З душі останнє листя обрива?
Болото плеще на печальних нивах,
Де так недавно ще ішли жнива.
Чому твої слова так ріжуть серце,
Немов меча безжалісного сталь?
В твоїх обіймах – ні живе, ні мертве…
І на очах моїх - гірка вуаль…
Лілю, я вражена! Слова щирі такі важливі в наш "німий" час
коли слова, оголені до струму,
коли вони як жар печуть
в душі вони, оглушують без шуму
і їх назад не повернуть
Лілія Ніколаєнко відповів на коментар $previous_title_comm, 01.01.1970 - 03:00
Дуже гарно! Особливо цей..." Чому твій голос, як осіння злива –
З душі останнє листя обрива?
Болото плеще на печальних нивах,
Де так недавно ще ішли жнива.
Лілія Ніколаєнко відповів на коментар $previous_title_comm, 01.01.1970 - 03:00
Слова - ранять більше ніж вчинки інколи!Гарний похвальний вірш!
Щастя Тобі моя дорога і радості.
Не звертай увагу на те що говорять ті інші, головне що Ти думаєш Ти!!!!
Лілія Ніколаєнко відповів на коментар $previous_title_comm, 01.01.1970 - 03:00