.
"Стирає вечір спогади безглузді,
Німе кіно, прелюдія тепла…
В сумнівну пастку спалахом ілюзій,
В життя бездарне, впевнено ввійшла.
Ховає осінь смуток за дощами,
Лякає ніч химерами вогнів.
Розставив пастку нашими тілами
Для душ наївних охоронець снів.
Холоне дотик спаленого листя,
Сердець турботних втрачене биття.
Із пастки вихід не дарма іскриться, -
Знайди й мене, невірного, отям!
Блукають небом зорі в лабіринті,
Вогні далекі, замкнуті, чужі.
Даремно я довірився інстинкту,
Даремно я розвіяв міражі…"
(Тарас Слобода)
Ходжу по місту, як по лабіринту, -
А там пасток, як дам у короля...
Навіщо "я довірився інстинкту"? -
У пастці знову, мов дурне теля…
Удалині - химерний білий промінь
І "спалахи ілюзій" - десь отам...
Гаряче моє тіло, наче комин,
В жадань вогні… А знаєш, не віддам
Нікому на поталу тіл тремтіння,
"Сердець турботних втрачене биття",
Бруківки дотик мокрого каміння -
І не відчую муки каяття...
Ходжу по місту, як по дну безодні,
Смутний, мов осінь в пошуках дощу…
Чекаючи - спіймає ще сьогодні
Мене кохана в пастку?.. Все прощу!..
27.09.2011 р.
* Тарас Слобода "Стирає вечір спогади безглузді" (http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=282846)
