Для того щоб жити
ми хвами родились -
для цього родилось
і наше дитя.
Так ні ж бо, дитяті
ще й треба ходити,
Ногами торкнутись
яка та земля.
а й добре, хай ходить,
якось воно буде,
мо піде між люди,
здобуде знання...
Все. Ходить тай ходить...
Аж раптом забулось,
І новий, напевне,
тепер сенс життя:
Дитині потрібно
іще й розмовляти.
Навіщо б це було
дитині мовчать?
Так довго сердечне
агукало стиха,
А потім чим дужче,
і чим голосніш.
Ось з часом в дитяти
і склад прорізався,
А потім і слово,
а потім і два...
І ось без упину
лепече дитина.
Чому і навіщо,
звідкіля і як?
Потрібно все знати
малрому дитяті,
Бо часу так мало
у нас на життя..
А потім усе це
забуде малятко,
такий бо вже час,
і такий його вік.
Піде безтурботно
на вулиці гратись
І тут розпочнеться
вже нове життя...
Тут хлопці й дівчата,
малеча уся.
Зібралися діти,
та нужбо ганять.
І бігають раді,
стрибають кричать...
Так роки минули
і в школу вже час.
І ранець новеннький
на плечі одіне.
біжи наш маленький,
ми всі втебе вірим!
Піде дитя наше
гордо у школу,
і знов розпочне
зовсім нове життя.
Вже втретє, в четверте,
чи звідки тут знати,
Як рік так і знай
що нема вороття!..
Дитя кінчить школу,
вже буде любити.
Хто зна може скоро
ти підеш від нас.
Я благословляю,
будь же ти щасливим,
Хоч поряд, а може,
і зовсім без нас...
Тепер розумієш
що було спочатку?
і що намагаюсь
я тобі сказать?
