Зоріє ніч над тихою рікою,
Туман перину стелить на траву.
Я розмовляв з березою стрункою
Не уві сні, повір, а наяву.
Серед духмяних ароматів ночі,
Серед п’янких і росянистих трав
Я поглядав у білокорі очі,
Я їй усе, усе розповідав.
Розповідав я їй про тебе, мила,
Як я кохав й кохаю лиш тебе,
І де взялась для цього в мене сила –
Ніхто такої сили не знайде.
Про сонця промінь у твоїм волоссі
Й твоїх думок безмірну глибину,
Як линеш птахом, люба, в стоголоссі,
Й у снах тебе я бачу лиш одну.
Розповідав про тебе, милий Овне,
Мов трепіт листя, легкий подих твій,
Про погляд твій, мов небо сонця повне,
Й, мов жар гарячий, поцілунок твій.
Про серця пал єдиний в цілім світі
Й твою весну серед снігів зими,
Твою красу, що бачу в морі квітів,
І ту весну, де вдвох з тобою ми…
Уже й світанок юний на порозі,
А я березі все розповідав,
Як я ішов по степовій дорозі
І, мов світанок, також розквітав
