Сумно стало, ледве не плачу,
Ходу прямого з кута не бачу.
Щось пройняло незбагненним болем -
То серце тріпоче пташатком кволим.
Що ж ти, серце, зі мною твориш,
З ким наодинці весь час говориш?
І що я нині діяти маю,
Невже я долю свою ламаю?
А навкруги заклопотані люди -
Хто там зі мною панькатись буде?
Цей - промовчить, той - зарегоче,
А зрозуміти ніхто не хоче.
Тому я до серця іду на пораду -
Вибрати мушу вірність, чи зраду!
Мабуть, у вірності є перевага,
Та не зарадить душевна відвага.
Це означає - знову страждати,
Цього нікому бодай не діждати!
Любляче серце не хочу дурити -
Треба відверто із ним говорити.
Довго воно животіло в полоні -
Аж до густого морозу на скроні.
В ньому проснулася пам"ять гаряча.
Чим же йому я на цей раз віддячу?
Щоб врятувати серце і душу,
Я неодмінно зрадити мушу!
Молодо серце в грудях заб"ється,
Сили кохання знову нап"ється.
Вірність і зрада... Біле і чорне...
Любові пливе перекинутий човен...
вірність тут схожа на звичку... а зрада -- комусь? чомусь? чи собі?... собі зраджувати небезпечно... і не варто... хоча, думаю, ви не потребуєте порад сторонніх, але вийшов такий собі стихійний "консиліум" "спеціалістів"... і я не втрималась. Вірш гарний.
Дощ відповів на коментар $previous_title_comm, 01.01.1970 - 03:00
Дуже цікаво знати думки небайдужих людей, порівнювати і співставляти. І робити висновки.
Дякую щиро за власну позицію!
Ох,вже ці сумніви... Зрада-вірність...Біле-чорне...Перед спокусою завжди важко встоїти,та попри це треба тягнутися до світла,тобто до білого... Життєвий роздум.
Дощ відповів на коментар $previous_title_comm, 01.01.1970 - 03:00
Тяжкі роздуми...
Поплачу тут разом з вашим серцем...
Дощ відповів на коментар $previous_title_comm, 01.01.1970 - 03:00
Дякую за співпереживання, втішений Вашими словами. У житті всього трапляється, тож як себе поведе людина в конкретній ситуації, можна зробити висновок, що за людина перед вами...