Він: Чому ти так жорстоко
Поводися зі мною,
Біль засів глибоко,
А в чому винен я перед тобою.
Вона: Ти зі мною гуляв,
Казав, що кохав.
Ти мені брехав,
Якої ж болі ти мені завдав.
Нам потрібно один від одного відпочити,
Тільки не потрібно нічого говорити.
Нам потрібно розійтись,
Щоб в собі розібратись.
Він: Я тобі не брехав,
Правду я казав.
Я не хочу розлучатись,
Звідки думки могли такі взятись..?
Вона: Я бачила тебе з нею,
З подругою моєю,
Ви так мило виглядали,
Один до одного щебетали.
А тоді вона мені зізналась,
Що в тебе закохалась.
Я тебе не тримаю.
Іди до неї. Відпускаю.
Він: Тільки не кажи прощавай,
Мене ти вислухай.
Я не знаю, що їй в голову прийшло,
Але між нами нічого не було.
Я лиш одну тебе кохаю,
На інших не заглядаю.
Правду я кажу.
Повір мені, я не брешу.
Вона: Серце хоче вірити тобі,
Зупинись,розум каже.
Як діяти мені,
Хто ж підкаже?
Він: Дослухайся до серця ти свого,
Більше не повториться цього.
Це в перше і в останнє так сталось,
Кохання ще ж осталось.
Вона: Досить. Мовчи.
Розум каже припини.
Стосунки приречені ці,
Тож не будемо вигадувати дурниці.
Він: Прошу тебе не залишай,
Останній шанс мені ти дай.
Я ж без тебе не проживу,
Не залишай мене, тебе прошу.
Вона: Мене ти не благай,
Більшої болі не завдавай.
Я тебе залишаю,
Бо більше не кохаю.
Він: Ти рішення прийняла,
Усе без мене вирішала.
Іди. Мене залиши
І двері за собою зачини.
