Вже осінь за вікном, за спиною – мов літо,
бо жаром обдає – горить камін в кутку.
А під кущем в дворі, підкинуте безстидно,
Вмирає кошеня, геть мокре від дощу.
Згорайте дрова вщент, віддайте більше жару!
Я принесу сюди згасаюче життя.
І в язиках вогню та в сутінках кошмару
Згадав усе нараз, що збігло в забуття.
Складалося все так, як те життя котяче…
То ж потерпи, малий, я вже цей шлях здолав.
А тим, хто пхнув тебе, зневагою віддячу.
Мабуть, ніхто із них в житті не потерпав…
Ти витримаєш, друг, бійцем великим станеш
І в мандри стрибонеш на клич котячих дам.
Та в вірності своїй ніколи не обманеш,
І я тепло душі сповна тобі віддам.
Вже осінь за вікном грозить холодним вітром,
Горить камін в кутку, затишком віддає.
Згорнувшись на руках, худим котячим тілом
Здригається вві сні, щось муркає своє.
