Я бачив степ у соняхів цвітінні
І у цвітінні ковили,
В липневу спеку і у дні осінні,
Я полюбив його,ми друзями були.
До нього ніс я радощі й печалі,
П`янів від пахощів його.
Його любив я неозорі далі,
Та не цінив тоді того.
Тепер,коли ми у розлуці,
Коли вже юність відцвіла
І гасне день у сірій скуці,
Бува присниться ковила.
І степ широкий,степ безкрайній
І терпкий запах чебрецю
На мить у гості завітає,
Та як вдержати хвильку цю?
