(Перекладено на українську з В. Висоцького)
І чому все не так? Ніби – все як завжди:
Небо фарбою ллє голубою,
І той ліс, і повітря, ті ж ріки води…
Тільки він не вернувся із бою.
Як узнати мені, хто правий був із нас
В наших спорах без сну і покою?
Не хватає його в кожну мить кожний час,
Коли він не вернувся із бою.
Він мовчав невпопад і не в такт він співав,
Говорив він про інше з запоєм,
Мені спати мішав, він зі сходом вставав,
Вчора він не вернувся із бою.
Опустіле тепер – у розмовах, як сон,
Я побачив у мить – нас було двоє…
Ніби вітром для мене задуло вогонь,
Коли він не вернувся із бою.
Нині вирвалась ніби з полону весна.
Помилився, покликав його я:
«Друг, лиши закурити!» - мовчить – тишина…
Вчора він не вернувся із бою.
Наші мертві і нас не залишать в біді,
Наші мертві стоять вартовими…
Небо в лісі зобразилось, як у воді, -
І дерева стоять голубими.
Нам і місця в землянці хватало в біді,
І наш час ми ділили на двоє…
Все одному тепер. І здається мені,
Що це я не вернувся із бою.
