На курорт раз проводжала подругу Марина:
«Напиши мені,-прохала,-які там мужчини,
Бо я теж збираюсь їхать влітку на курорта,
Та не дуже хочу брати Петька свого,чорта.
Замаскуй їх, моя люба,під якихось звірів,
Бо як він про це узнає,зовсім озвіріє.
Ти ж бо знаєш:він ревнивий,таким,гад, удався,
Тож виважуй кожне слово,щоб не здогадався.
Незабаром із курорту лист приходить жінці:
Знаєш,люба,опинилась я у дивнім місці:
Стільки звірів не буває навіть у звіринці.
Є такі,що ходять стадом,а є й поодинці.
Оті перші вже старенькі, нікуди не гожі,
Ходять собі так тихенько,ніби в огорожі.
Ну,а другі ще жвавенькі,носяться, аж впріли,
І шукають все травичку якусь недозрілу.
А вона ж тут й справді гарна,дуже соковита,
Та вони,бідні,не знають,що з нею робити.
Але марку оті звірі все-таки тримають:
Бо з усього,що там бачать,лиш таку шукають.
А один тут звір завівся якийсь ненажера:
Ну на всіх уже кидався,кинувся й на мене.
Як почав копитом бити і при тім харчати,
Я не знала з переляку куди і тікати.
Пишу тобі правду, люба,подруженько мила,
Аби ти з собою з дому кота прихопила.
Може вже й набрид тобі він або неспідручно,
Та проте тут приголубиш,та й не буде скучно.
Втім, сама рішай,як знаєш,хоч лисого чорта!
Ти собі не уявляєш,яка тут кагорта:
Молодесенькі ще звірі десь в лісах гарцюють,
А всі інші- старі шкапи,що вже не полюють.
Оце так зашифрувалася подружка-спробуй підкопатися!Щиро усміхнули,пані Галино! 
