Моє буття на зламі протиріч
У попелі доводилось зростати
Утому новим словом гамувати
Стоячи із думками пліч о пліч
Із часом забуватиму про хліб
Про воду що летить з іржавих кранів
Буденність як рутину із обманів
Оплакавши зобиденний свій світ
Піду по незаквітчаній стежині
Лиш серце буде мною колотить
І хай там ззаду кривда не кричить
Коли сама віддалася людині
Бо хто я?! лиш пилина у віках
Як ланка для загальних постулатів
Один із неогранених каратів
Об’єкт причина привід у плітках
Чи я людина це мені волати
Майбутній батько друг і провідник
Самітник зрадник мрії підривник
Кого могли б прапрадідом назвати
Нащадки і забувши як зовуть
Носитимуть на груди мертві квіти
Моїх онуків щедрі й милі діти
Із пам’яті моє життя зітруть
Буття – кого ще можна запитати
