Іду по Києву, душа радіє,
Хрещатик світлий аж сія,
На Басарабці ідол бовваніє,
Заліз на тумбу, лиса голова...
Чого він тут, мабуть, ще в силі
У Україні молодій,
Його соратники фальшиві
Давно пішли вже у відстій.
Дивлюся написи на стінах,
Мабуть, крамниці, установи,
Та зовсім я не розумію,
У нас нема такої мови.
Можливо сплю, та звуки чую,
Себе для певності щипаю,
Все чую, бачу, розумію
І вже нарешті прозріваю.
Якийсь готичний шрифт таємний:
Німецька давня чи латина?
Мене штовхають люди-тіні
- "Ушол отседава, скотіна".
О лишенько, хрещуся грішний,
Мабуть, попав не в той я вимір,
В трикутник заблукав бермудський,
Або це я - чи Київ вимер.
4.02.2012 р.
Ви один з небагатьох авторів,що пишуть таку сильну патріотичну поезію,гірким сарказмом акцентуючи на нашій найболючішій проблемі.Захоплююсь Вами.А цей вірш додаю в обране .Дякую.
