Сніги лежать в церетах заметілі,
Їх тисячі накладено із хмар.
До час світанку ще вони поспіли,
В землі розклав-продав нічний крамар.
Ціну сплатили люди в торгу трішки:
Видіння снів строкатих та ясних.
І спогади згадали гру у сніжки,
Щоби позбутись клопотів та лих.
Небес крамар ту плату взяв в кишеню,
І з місяцем сховавсь за горизонт.
Лиш вітру злого став, отак, мішенню
Й згубив увесь людський бідака сон.
І знову ніч прийде й податки сонні
Людські істоти сплатять вправно всі,
І пристрасть-жар звільнять із дня полонів,
Й уяву мрій, й фантазії земні…
15.02. 09.55. автобус: Чортків – Тернопіль.
Пане ЯРОСЛАВ,Ваші вірші дуже непросто коментувати.Вони як невловимі месники.Здається уже схопив ниточку теми,ось і розв"язка і...раптом бачиш усе в іншому ракурсі-то з точки зору своєі минущності,то з точки зору вічності .Захоплююче!
Ярослав Дорожний відповів на коментар $previous_title_comm, 01.01.1970 - 03:00
критик говорив, що такі вірші - розхристані. дякую щиро Вам за інше бачення