Хто пам’ятає ці перші ритми,
Що творили музику життя
Твого єдиного живого почуття,
Той зрозуміє кожну крихту,
Що у вірш вкладаю я.
А пам’ятаєш перший дотик,
Що змусив бриніти струни
І цей серцевий сильний стук?
Я пам’ятаю, наче вчора,
Потік думок, і, наче хвора.
Влітку ввечері холодно чомусь,
І за хвилину – гілки хрусь!
Десь за парком трамвай минув,
І почувся старий гул.
Ми стоїмо й дивимось,
Не в очі, а у простір десь.
Ще мить, – і той поцілунок –
Твій перший солодкий трунок.
У місті чути запах кави
Й все довкола таке жовтаве.
Летять голуби за дахи
Й ми теж вільні, як птахи.
А пам’ятаєш мить розтавання?
Цей перший біль і незнання
Й ті сльози до рання...
Життя ж триває? – Хтозна.
Вже і небо не красиве
І ти сподіваєшся на диво,
Що він подзвонить, прийде, жде...
Та й це почуття також мине.
А пам’ятаєш, коли любов звичкою стала?
Коли знову розмова, зустріч, кава...
Коли вже знову пісню доспівала,
А ти все прагнеш знов і знов
Відчути радість, щастя, біль,
Та він вже якийсь не такий.
Ти забуваєш суть цілунків
І не радієш з подарунків,
Лиш соромно сказать комусь,
І ти шукаєш, в чому суть...
Весняним настроєм запахло:
Нові почуття це принесло.
І наче повітря тобі мало,
Й ,наче це саме воно?
Я пам’ятаю малюнок аквареллю,
Що я залишила сохнути на вікні:
Пара закоханих йдуть вулицею,
І все довкола зникло в дощі.
Є лиш вони і їхня сила
Змінити все лиш би жило
Це почуття таке красиве.
Либонь ніхто не пам’ятає,
Коли до почуття звикає
І вже не хочеться писати
Про це сумне і небагате,
Що залишається в тобі.
