|
Ми сидітимемо на березі моря і годинами говоритимемо. Не важливо про що, але між нами буде симетрія спілкування, погляду, дотику. Я голосно сміятимусь, ти не зрозумієш чому, але нас все влаштовуватиме. Потім ми піднімемось високо в гори. Я одягну капюшон твого светра, котрий вдягла ще біля підніжжя, і підніму очі до неба. Воно буде особливим, таким, яке воно над морем: щирим, безмежним, не старіючим…вічним. Я зрозумію, що ми знаходимось між небом і землею, сушею та водним простором, та головне, що ми разом. Ти обережно візьмеш мене за руку. Наші пальці сплетуться і я відчую твої обійми і лагідне повітря у своєму волоссі. Ми знов почнемо говорити: швидко, шалено, емоційно, ніби не бачились більше століття. Ти посміхатимешся, а я навпаки, буду серйозною та уважною, хоча в душі відчуватиму ейфорію.
Так само раптово ми зупинимо наш діалог, ти дістанеш з рюкзака термос з чаєм і протягнеш мені чашку. Я посміхнусь, згадаю як ненавиділа це твоє піклування, і як ти терпеливо привчав мене до цього, доводячи, що це нормально. Я дивитимусь в твої каруваті очі. В моїй голові виникне купа ідей, питань, гіпотез, аргументів, але всі вони будуть ні до чого. Ми спустимось з вершини. Я остаточно присвою собі твій светр, знаючи, що тобі це подобається. Ми сядемо на холодний пісок, ближче до моря. Вода митиме мої ноги, ти накриєш мене якоюсь старою ковдрою, яка буде пахнути морським повітрям. На світанку ми зустрінемо перших чайок. Величних, вільних, могутніх, з душами людей і розумом філософів. Море забере мій голос, я обіпрусь на твоє плече і засну, аж поки ти не з*явишся в моєму житті, а не приходитимеш періодично у снах.
ID:
318095
Рубрика: Проза
дата надходження: 01.03.2012 10:09:58
© дата внесення змiн: 01.03.2012 10:10:27
автор: Паперова Думка
Вкажіть причину вашої скарги
|
