Я бачу людей, що повмирали в житті,
Напитись, заснути – найбільше бажання,
Заснули у серці Українські пісні,
Вмирає душа і надія остання.
Де щирість людська і любов простодушна,
Куди покотились діти ваші – скажіть?
Лиш голос з історії звучить відчайдушно:
Не йдіть у тенета, в багнюку не йдіть.
Продали вже усе, лиш волю шкодуйте,
Цінуйте найкраще – любов і життя,
Згадайте колишнє дідівське відлуння,
Ми не народжені стати сміттям.
Я бачу людей, що повмирали в житті,
Та дехто схилився, лиш руку подати.
І низький уклін людській доброті,
Яка не дає себе подолати.
