Вітерець нахиливсь над вербою ,
Море тихо за пірсом шумить .
Зберігають наш спокій зтобою ,
Аби вічністю виросла мить .
Незрівнянна моя , Афродіто ,
Незабудко моя весняна .
Що прийшла наче юність далека ,
Віддалася коханню сповна .
Нам здаровану часточку раю ,
У гарячих приморських вітрах .
Своїм спраглим коханням скупаєм ,
Вмиєм ласкою в білих пісках .
Хіба віриш , що щастя минуще ,
Коли в тілі єдинім злились ,
Жар бажання й реальність кричуща ,
Хіба скажеш собі схаменись ..!
Щоб до скону тебе обнімати ,
Вкрию тіло цілунком своїм .
Серцем спробую небо дістати ,
Стану вічним коханцем твоїм .