По Вкраїні повзе неозора
смертоносна Чорнобильська зона.
А сторожі на пам’ять немає.
Хвора пам’ять.
Прокляття триває.
На алеї – криві обеліски –
покалічені липи й берізки.
Розкуйовджене небо тримають.
Повсихали. Де й сліду немає.
У коріння вп’ялось бур’янище.
На Зажурній горі вітер свище.
Світ від прірви спасли постраждалі.
Нищать пам’ять вандали.
Що далі?
Ювілей відтрубили, сплакнули.
Деревця посадили й забули.
Знову – дати, гарячі дебати,
спека й хуга…
Коли ж доглядати?
Злива слів аніскільки не варта –
треба спершу було поливати…
Щоб земля не сповзала з орбіти,
треба гоїти, легше ж терпіти.
Нас на білому світі тримає
найдорожче – незраджена пам’ять.
