Пора найкраща - юність золота,
Коли так легко стеляться літа.
І мрії в серці квітнуть осяйні
І ще думки не визріли сумні.
Ще мало вами пройдено доріг,
А от шкільний позаду вже поріг!
Чимало часу - одинадцять літ
Ви тут навчались, пізнавали світ.
Вели дискусії про вічне і земне
Й не вірили, що швидко час мине.
Той час минав під маминим крилом,
ЇЇ зігрітий ласкою й теплом.
Та вже дитинства безтурботні сни
На жаль, минулись в розпалі весни.
І хоч-не-хоч, а треба торувати
Стежину власну з батьківської хати.
І з вдячністю вклонитись вчителям,
Вклонитись рідним нивам і гаям
І йти життям, проте й не забувати
Стежок отих до батьківської хати.
І пам"ятати завжди й повсякчас
Про школу рідну, що зростила вас.
І вчителів, і друзів, і батьків
Не забувати з відстані років.
Нехай тала́нить вам у майбутті,
І хай збуваються всі мрії золоті.
Лишень збагніть на стежці до мети:
Життя прожить - не поле перейти!
Гарний вірш. Уявляю,як вчитель,чи хтось із батьків читає цю прекрасну настанову випускникам на святі Останнього дзвоника.Було б дуже зворушливо почути такі щирі побажання і поради.
Дощ відповів на коментар $previous_title_comm, 01.01.1970 - 03:00
Так, молодь має перейняти естафету від старших і йти життєвою дорогою, збагачуючись їх досвідом...
Гарний спогад-побажання-настанова! І чим далі ми від шкільного порогу, тим щемкішими і теплішими стають спогади, росте наша дяка вчителям і провина перед ними, часто забутими, частіше зволожуються очі...Дякую Вам за такий теплий вірш!
Дощ відповів на коментар $previous_title_comm, 01.01.1970 - 03:00
Уявляю,як вчитель,чи хтось із батьків читає цю прекрасну настанову випускникам на святі Останнього дзвоника.Було б дуже зворушливо почути такі щирі побажання і поради. 
