В нашому саду розцвіли вишні.
Над будинком пропливають рожеві хмари.
Знаєш, а мене вже зовсім не залишилось.
Знаєш, мої вірші, вся ця писанина – марно!
Я пишу про кохання, про біль, про втрати.
Пишу про те, як рвуться нерви.
І якщо ти на мої строки випадково натрапив –
Закрий їх. Не читай, не треба.
Рядки сопливі. Рядки мокрі від сліз.
Нікому непотрібні, як непотрібні проблеми.
Хочеш – висякайся. Хочеш – смійся.
В цих віршах не я – тут спектаклів награні сцени.
Емоції удавані. Так, вони несправжні!
Тут образи, метафори, але мене немає.
Не переживай через них, я справлюсь.
Ти краще ці вірші й далі оминай.
Не запитуй, чи мені справді так погано.
Чи мої слова – це лиш зухвала брехня.
Все одно візьмеш і затопчеш ногами.
Я навіть не буду ображатися.
