Як тільки починається тепло,
Прогріється земля довкола трохи,
Повзуть і лізуть із землі хрущі,
Ще з осені які мовчали й досі.
Вони, що мовчки зимували у землі,
А зараз їм поговорити треба, й годі
Куди не глянь, кругом самі хрущі,
Такі маленькі і проворні трохи.
Старі, нові, товстенькі та худі,
Усі кричать, говорять нам потроху
Як треба жити всім нам, у житті,
Щоб їм жилося, як раніше, в осінь.
Говорять все, гудуть як треба,
Отим, хто дарить їм тепло, і гріє їх
Грішми, і хмелем трусить
Обіцянок пустих, затьмарених і досі
Всі лізуть вгору, від землі, ройком
Що з осені була їм конче треба,
В надії, що прийдешнеє тепло, й
Забудуть люди, хто і звідки. Досить
Не буде так, сьогодні і завжди,
Щоб правду затоптати, замести,
Повернуться у землю всі хрущі,
Що ще вчора нам гуділи трохи.
Від тебе все залежить, і мене,
Чи будем жити краще, ми з тобою,
Чи зміниться життя, моє й твоє,
Й чи будуть нам гудіти угорі,
Всі ті, що інколи виходять із землі,
Щоб обдурити, й обігрітись знову.
ID:
348928
Рубрика: Поезія, Громадянська лірика
дата надходження: 08.07.2012 12:12:41
© дата внесення змiн: 08.07.2012 12:12:41
автор: Ю.Вороньківський
Вкажіть причину вашої скарги
|
