* * *
Дядько Грицько – сухий, підпухлий,
бродячий, злий... Негарно жив.
"Ти й про мою важку житуху
щось добре людям розкажи.
Ген-ген літа мої молочні.
Вже й пам’ять – вила по воді.
Писав і я, як був молодшим.
Коли кохав, коли "сидів".
Нещадно коні поносили..."
Все оглядався на життя.
І ніжно, жалібно-безсило
бриніли сльози каяття.
У дядькові кипіла повінь!
Той спомин досі ще пече.
Сумна, хмільна, пречиста сповідь.
І світло зболених очей.
Подорожує наодинці:
десь розгубив своїх синів.
Давав і брав скупі гостинці.
Отримав безліч стусанів.
Від Криму стелиться недоля.
Були Донбас і Магадан.
Не радує жебрацька воля.
Вже душить душу й Ромодан.
Впряг на плече нехитру ношу.
Вщент досмалив бичок п’янкий.
На босі ноги взув калоші.
Підняв ціпок – і був такий.
Олександр Печора
(Ромоданець)
Так правдиво змалювали-такий живий цікавий образ. Так,в житті всіляко буває і часом доля не шкодує людей,піддаючи їх нелегким випробовуванням.Життєво написано.
Олександр ПЕЧОРА відповів на коментар $previous_title_comm, 01.01.1970 - 03:00
Спасибі. Мої прототипи абсолютно реальні.
І скільки іх!.. Пишу, коли болить або лоскоче.
Окремо дякую за маки! Люблю їх страшенно!
Так,в житті всіляко буває і часом доля не шкодує людей,піддаючи їх нелегким випробовуванням.Життєво написано. 
