Покрай шляху роздовбана криниця,
Над нею напів зламаний журАвль.
Та ближче підійшла води напитися,
Даремно,висохло - ведро не начерпа.
Так і моє життя, окрайцем на гостинці,
Не в своїм домі, на ослоні каяття.
А сльози капають мов в жолоб у долинці,
І напоїв би, та запеклося в душі без вороття.
"Так і моє життя, окрайцем на гостинці,
Не в своїм домі, на ослоні каяття.
А сльози капають мов в жолоб у долинці,
І напоїв би, та запеклося в душі без вороття"
Ох і вірш! Ох і вірш! Серцем писаний!
Я у захваті від вашої чесності!
Вірш же такий болючий, як сама доля ваша!
Вразлива відповів на коментар $previous_title_comm, 01.01.1970 - 03:00
Дякую Господу,що посилає мені таких добрих і розуміючих людей.Дякую Наталю!
Не дайте суму марнувати дні. Хоча, буває, отак погорюєш, поплачешся - і легше. Прийміть мою дружню підтримку.
Вразлива відповів на коментар $previous_title_comm, 01.01.1970 - 03:00
Так,щось надто дого я марную дні,та чомусь вдійсності не л*ються мої сльози,а просто нерви струнами в облозі,не пишуться вірші. А чи не перейти мені на прозу?