Безкрайнє небо і пшеничне поле,
Це Україна у роки неволі!
Та навіть в час той, ми зберегли своє,
І не цуралися рідної мови.
А зараз безлад і тяжке ярмо,
Майбутнє нації не видно в горизонті,
Ніколи цього ми собі не простимо,
Й роса не згине на палаючому сонці.
Цей гніт початий був віки назад,
Та вже ж тримались наші предки,
Кров’ю своєю вони зробили вклад,
Щоб ми вже не забули тої стежки.
Яка своїм хвилястим шляхом,
Проходить скрізь віки і час,
Та з’єднує неначе мотузком,
Ті покоління, що боролися за нас.
Тож ми не вправі все пустити на байдужість!
Не захищати свого, стояти як стовпи!
Нам в цьому допоможе тільки дружність!
Нашої рідної не даймо знищить мови!!!
