Б‘ю байдики сьогодні цілий день -
Я зранку полонянка у пісень…
П‘ю свіже молоко, їм чорний хліб
Вже протягом аж трьох лінивих діб…
Я плюнула на побут з висоти –
І ніжуся в обіймах самоти…
Сама собі чарівно усміхнусь,
В м’якеньку теплу ковдру загорнусь…
І полечу над світом ніби птах,
В далекий край, загублений в лісах…
Там буду ніби Мавка лісова,
Забуду всі образливі слова…
Цілющої води з джерел нап’юсь,
До дивовижних квітів пригорнусь…
Піду у Рай ногами босими,
І загублюсь у травах росяних…
А потім знову в небо зоряне,
Що ніби поле, ще не оране…
Де місяць - плугатар на півдоби,
А зорі, як насіння для сівби…
З серпанком молодим я обіймусь -
Сьогодні вже на землю не вернусь!
Класно Ви проводите час! Може б і мені злетіть до неба, погойдатися на Місяці і покружляти із зірками? І наплювать на самоту - на панну темну цю і злу?
ОЛЬГА ШНУРЕНКО відповів на коментар $previous_title_comm, 01.01.1970 - 03:00
БІЛЬШІСТЬ ЛЮДЕЙ СПРИЙМАЮТЬ САМОТНІСТЬ ОДНОБОКО І ТРАДИЦІЙНО, А ДЛЯ МЕНЕ ЦЕ ОЗНАЧАЄ ПЕРШ ЗА ВСЕ, ЩО Я ВІЛЬНА!!! НІКОЛИ НЕ СТРАЖДАЛА ВІД САМОТНОСТІ, НІКОЛИ! ТОМУ ЩО САМОТНІСТЬ ПЕРШ ЗА ВСЕ У ЛЮДИНИ В ДУШІ, А ЯКШО ТАКОГО ПОЧУТТЯ НЕМАЄ, ТО ВСЕ НАВКРУГИ РОЗКВІТАЄ І СПІВАЄ