Ішло по світу втомлене дитя…
Любові всій Землі бажало!
В очах людей світилось співчуття,
Всі шепотіли, що таких як Ти не стало!
Дитя це знало вже давним – давно,
Та все одно про мир у світі сповіщало.
Та світу й людям було всеодно,
А це дитя любов віддати поспішало.
Дитя голодне, втомлене, роздіте…
Вночі іде по лісу босими ногами…
ТИ розпали вогонь, щобИ дитя зігріти,
Нажаль нема у нього тата й мами…
Це є дитя, народжене від світу,
Сама Земля колись його зростила!
В той час , як людство досягло зеніту -
Земля про це дитя всім сповістила!
Сьогодні час прийти і в твОю душу,
Візьми мене за руку, серце мОє!
З тобою шлях Земний долати мушу
Тепер я не одна! Нас Двоє!!!
