Літ не мало пролетіло,
Голови в нас посивіли,
Діти є, внуків діждались,
Серця юними остались.
Очі ваші променяться,
Душі ваші веселяться,
Всі бадьорі, всі в достатку.
Слава Богу, все в порядку.
Ви як птахи розлетілися,
Є такі що залишились.
Прикипіли до земельки,
Де родились діди, неньки,
Інші гніздечка повили
Там де душі було мило.
В село рідко залітають
Цю колиску забувають.
Серед нас є люди вчені,
Є із званням воєннім,
Є медсестри, педагоги,
робітники, хлібороби,
Вони оруть, боронують,
сіють хліб, в полі жнивують.
Є такі що при законі
У шенелях і пагонах,
Край наш рідний сторожують,
Спокій нам вони дарують.
Всі дівчата господині,
Берегині у родині.
Хлопці стали вже дідами
З посивілими чубами.
Внуків мудрості навчають
На добро їх наставляють.
Не сумуйте за роками,
Що прожили ми із вами,
Все було на цій дорозі,
Була радість, були сльози.
Було першеє кохання,
Була зрада і страждання,
Тож радіймо що ми разом,
В мирі живуть внуки наші,
Сонце сходить, порадійте,
І звичайно ще помрійте:
Про любов і про кохання
Це дорога не остання.
Хай вона буде весняна
Соловїнна і зоряна.
Хай засухи, буревії,
Не засмучують надії!
Шани Вам, щастя людського,
Не небесного, земного.
Автор Т. Савченко
ID:
36978
Рубрика: Поезія, Вірші, що не увійшли до рубрики
дата надходження: 21.08.2007 14:10:07
© дата внесення змiн: 21.08.2007 14:10:07
автор: shaiko_sv
Вкажіть причину вашої скарги
|
