Осінній лист, обтяжений туманом,
Зірвався, не полетів - впав униз.
Самотньо висів котрий день останнім,
Та в цю останню ніч й бабусин подих стих...
Це, мо, його, останнії бабцин видих,
Сильніший змістом за життя листка,
Забрав з собою в інший, кращий, вимір,
У вічну пам'ять про земне життя...
Усе пройшли - свої весну і літо,
Не згаяли з життя свого ні дня.
І яблуками й ручками правнучок гріті,
Зайшли в глибоку осінь - у вінець життя.
Й не сплакне яблунька за цим стійким листком -
Зітхне полегко - до зими готова.
Ми ж просльозились, хоч до того йшло,
І скажем ще не раз хороше слово.
Хай буде ТАМ їй добре і затишно,
Як в літній день, а не в туманну зимну ніч.
І в яблуневих гілках - то не вітер свище,
То нам бабуся шле з небес привіт.
26.11.12
