А за вікном весна лоскоче вітерцем озера,
Лісами лине тиха пісня гір,
Уся природа стріла нову еру,
Лише душа в полоні зимніх дір.
Ще та пора лишила неприємні думи й холод,
І присмак кави знов на язиці,
Хоч не втамовує він сонний голод,
Та звичка знову тане в молоці…
А за вікном ганяє вітер листя й трави,
Що залишились з осені в дворі,
І на душі вже вкотре осад кави,
У грі життя згубились королі…
Гірчить у серці,стогне, біль у голові,
І сили гаснуть з поглядом тверезим,
Нема в душі палітри кольорів,
Хоча вже вкрились зеленню берези.
А за вікном вітрисько розганяє грізно всіх,
Враз опустились низько-низько хмари,
За ними грянув грому перший сміх
І вмить злилися в танго мокрі пари.
В мені лиши холод, більш не залишило сонце,
Заве́ли і собі танок думки,
Та їхні звуки не тривожили віконце,
Зустріло серце спокій на віки́...
