Скотилась…
Солона сльоза,
Зламалась на хвилину воля
З’явилася щілина в темному куті,
Втаємничена, проплила мов ріка по долі.
Сумовита від нічого, забутого когось
Непотрібна сльоза, така скупа доволі.
Скрутила душу зсередини, не змогти…
Не проведу рукою по сріблястих скронях…
Не шкода мого світу,
Шаленого, такого рідного
Викинутого на смітник – забирайте,
Розвіяв на всі боки мене по вітру…
Не зібрати прогалини, не повернути
Втрачене, не мною закопане…
І як у в вісні у безвість стрибнути,
Віднайти і відродити занедбане,
Тебе якби повернути….
НЕПЕРЕВЕРШЕНО 
гарно і сумно
