ДІТИ З ВЕЛИКИМ ДОСВІДОМ (Пітер Пен – хлопчик, що не дорослішає)
Ми і надалі залишаємося дітьми.
Дарма що хтось рахує нам роки.
Бо розумом наразі ще не скріпли
І легко віримо у міфи і байки.
Ще «Миколая» і «Мороза» не позбулись,
Хоча догадуємось, що таких нема.
Та коли б раптом їх не стало –
Немає казки, все життя – дарма!
Колись ми мріяли про світ широкий,
Робили перші відкриття….
Так мріялось дорослішими стати,
Пізнати розкоші сімейного життя.
І ось вже перед нами воля,
Самі будуємо і побут свій і дім.
Наївні мрії розступились….
Життя дає урок – ми діти в нім.
Мов човник, у безмежнім морі,
Де кожен крок – падіння і політ,
Навколо друзі випадкові.
І кожен нас навчати норовить.
Минає час, знов ходимо в садочок,
Нові турботи і знання нові.
Всього нараз нелегко охопити:
І вихователі, і вчителі, і лікарі…
Наступний крок – йдемо до школи,
Помітно прогресуємо в знаннях:
Табличку множення на пам’ять…
Та іноземну – по складах читать.
Система, видно, не змінилась,
Лиш нововведення малі :
Як репетитора не наймеш,
То мукатимеш по всі дні.
Все в світі діється по колу,
Здається, все вже перейшли….
Та нам ще зустрічати внуків,
Нову науку досягти.
Знов почуваємось як діти.
І нам їх легше зрозуміть.
Бо знаєм як то є забути,
Не чути, не могти і не хотіть…..