Сплять тумани в своїх ровах,
Гублять роси по конюшині,
І нічний неспокійний птах
Перелистує хмари сині …
А чи місце у вас тут є,
Щоб не просто коптити небо?
Можна місце мені моє?
Та й прошу ж,не заради себе …
Бачу, ділите… Вже віки!
І без сорому, і невтомно!
Бачу, все у вас тут навпаки,
Все по-тихому - автономно!
Лиш небес не діліть на два –
Арифметика тут не діє!
Тут спочатку були слова
Так і досі … Чи хтось посміє?
Отже, кожному небо своє!
Ми такі забагатогранні!
В нас у грудях по серцю є,
Та чомусь не співпали грані …
Кожен житель повинен тут
Лиш зростити собі по дубу,
Учинити над ближнім суд,
І за око – вибрати очі, а за зуба – вибити зуби.
Ми заслуги несем в зубах,
Надриваємось ще на старті,
А удома приватний страх
Нам шепоче, чого ми варті.
Ми іще на диво живі,
В нас у кожного по планеті !
І будують серця криві
Й зайві лінії на портреті.
Геометрія дивних ліній
Так невтомно малює долю,
А програє прямій і рівній,
Що відпустить душу на волю!
А останній лише зітхне,
Вип'є кави зі своїм страхом -
Не любили вони мене,
Ці тупі, тонкошкірі невдахи.
Вечорами мулький стілець
Буде тиснути нижче спини –
Він зітхатиме – «Хай йому грець!
Та, таки ж, не хлібом єдиним!»
Отже, правду казав той невдаха,
Що один не воїн у полі,
Що один – у небі не птаха
І один – не король на троні
Хтось із вас іще просто є.
Просто чухається, просто мріє …
Хоче – плаче, а хоче – у небо плює,
А очей підійняти не сміє.
Мовчки корчаться наші стежки
У судомних потоках часу –
Он де черга – дають мотузки,
Он де інша – в сіреньку масу.
І розпачливо зойкнув час,
Аж живопис завмер на стінах!
Там світанки іще без нас.
Нас немає ще. Ми ще вільні!
08.08.12
