У царівнім царстві жила Королівна,
Свій народ любила,всім допомагала.
Навіть покормила сама зранку півня,
І свою прислугу в себе закохала.
Заміж видавала сьогодні кухарку,
Їй найкращу сукню свою дарувала.
Випила за неї повну,повну чарку,
А сама кохання у житті не мала.
Ходить полем зранку,зняла черевички.
Сукню вдягла сіру з грубої тканини.
Лише таке біле і гарненьке личко,
Наче у маленької дівчинки-дитини.
Дивиться,що хлопець коня випасає,
Підійшла до нього,стала говорити.
-Кажуть-Королівни кращої немає,
Хто,скажи юначе,схоче з нею жити?
-Ти не смій і слова про неї сказати,
Бо я не дозволю!В неї закохався!
Ти в житті не зможеш серце таке мати,
-А ти би в коханні дівчині признався?
Чим скажи та дівка всіх заполонила?
Може в неї гроші і півсвіту купить?
-Щоби ти ніколи так не говорила!
Королівна дуже свій народ весь любить!
-Ні,в неї лиш гроші!Розуму немає,
Немає і вроди,лиш замок і слуги.
-Та моє серденько так її кохає,
Та моє серденько серце її чує!
-А якби не мала грошей,навіть замку,
Ви би покохали нашу Королівну?
-Я за це молюся звечора до ранку,
Щоби у житті я був із нею рівний.
-А мене б кохали,я не Королівна,
Слуг в житті не маю,не маю,де жити.
Я би у житті все ж була Вам рівна,
Ви змогли мене би як її любити?
-Якби мали серце Ви таке,як в неї,
Бо на Королівну нашу Ви так схожі.
Та ходіть до мене,в мене низькі стелі,
Але Вам по світу тинятись негоже.
Я Вас нагодую і вкладу поспати,
Сам зварю вечерю,постелю Вам ліжко.
Потім будем разом ми житло шукати,
Де б Ви змогли жити,бо шкіра в Вас ніжна.
Наче Ви нічого в житті не робили,
Вас кормили слуги,їстоньки варили.
Я Вас тут не кину,щоб не говорили!
Які ніжки ніжні!Як босі ходили!
Взяв її на руки і несе додому,
Серце калатає,наче закохався.
-Та Ви мене більше не дайте нікому!
Хлопець Королівну в житті зачекався.
Нагрів води хлопець і помив їй ноги,
Зварив карпоплину,порізав цибулю.
-Та ти бачу госте з дальної дороги,
Я тебе не хочу бачити сумную.
Тиждень в нього жила,а її шукали,
Ходили вояки,хати обдивлялись.
-Знаєш,Королівна сім днів вже пропала.
А зайти до хлопця і не догадались.
Він так закохався,заміж її кличе.
-Та в мене немає сукні,черевичків.
-Та тобі кухарка-сусідка позичить.
А я тобі куплю навіть рукавички.
-Лиш одна умова-підеш ти зі мною,
І після весілля будем в мене жити.
-Та куди завгодно піду за тобою,
Бо уже не зможу іншу полюбити.
-Ти вже Королівну нашу не кохаєш?
-Та ти в сто раз краща від усіх на світі!
-Ти мене так добре вже коханий знаєш?
-Та так добре знаю!Ніде правди діти!
-Після церкви підем до мене додому?
-На руках віднесу я тебе край світу!
Не віддам ніколи я тебе нікому!
-І не проміняєш?
-Можеш зрозуміти,
Що тебе у світі більше всіх кохаю!
Навіть серед поля будем разом жити!
-Навіть серед поля?Та сама не знаю,
Може й серед поля,щоб тебе любити.
Повінчались в церкві і впізнав св"ященник
Свою Королівну,що заміж виходить.
Дарує їй щиро старий молитвенник.
-Хай народ щасливий в твоїм царстві ходить.
Подивився хлопець,пожалів старого,
Думав-з глузду з"їхав старий,помилився.
-Ти лише не бійся,що тут є страшного.
А старий св"ященник довго ще молився.
Він несе дівчину до її будинку,
Та й ще сам не знає,де ж бо заночують.
-Біля замку тільки стань ти на хвилинку,
Може Королівна наша нас почують?
-Нас не пустять в замок!
-То ти так гадаєш!
Як мене не можуть в будинок впустити?
-Та ти Королівну нашу таки знаєш?
-А ти милий будеш з нею завжди жити!
Гуляли весілля цілий місяць люди.
Пили,веселились і раділи щастю.
Бо сьогодні казка для усіх Вас буде!
І хай сни чарівні Вам усім присняться!
ID:
395595
Рубрика: Поезія, Казки, дитячі вірші
дата надходження: 26.01.2013 12:13:37
© дата внесення змiн: 26.01.2013 12:18:23
автор: Відочка Вансель
Вкажіть причину вашої скарги
|
