МНОГИМ
Я - голос ваш, жар вашего дыханья,
Я - отраженье вашего лица.
Напрасных крыл напрасны трепетанья, -
Ведь всё равно я с вами до конца.
Вот отчего вы любите так жадно
Меня в грехе и в немочи моей,
Вот отчего вы дали неоглядно
Мне лучшего из ваших сыновей.
Вот отчего вы даже не спросили
Меня ни слова никогда о нём
И чадными хвалами задымили
Мой навсегда опустошённый дом.
И говорят - нельзя теснее слиться,
Нельзя непоправимее любить...
Как хочет тень от тела отделиться,
Как хочет плоть с душою разлучиться,
Так я хочу теперь - забытой быть.
БАГАТЬОМ
Я - голос ваш, і подиху я вашого пломіння,
Обличчя ваше - як у дзеркалі, я в ньому,
Крил не потрібних те даремне тріпотіння,
Та все одно, бо з вами я - до скону.
Так ось чому ви любите так жадно
Мене і грішну, і безпомічну. Й мені,
Так ось чому віддали безоглядно
Одного, кращого з своїх синів.
Так ось чому ви навіть не спитали
Мене про нього, жодних слів та в тім,
Хвалою чадною ущерть заслали
Назавжди вже спустошений мій дім.
Як кажуть, що тісніш не можна злитись,
Не можна невиправніше кохати...
Як хоче тінь від тіла відділитись,
Як хоче плоть з душею розлучитись,
Так хочу я тепер - забутою вже стати.
Замечательно, Танюша. Не только смысл, но и чувства переданы 
