Десь далеко у горах
сяде місяць червоний,
Закружить білосніжна
заметіль снігова,
А навколо смереки
гілля своє підносять,
До блакитного неба
де засяє зоря.
Я піду через гори
до коханої свої,
Поцілую у щічку
і прижму до плеча,
Ах ти моя кохана,
чом сьогодні заспана,
Чом заспана ти люба,
чи була не сама?
Я ходила до річки,
я ходила у гори,
Бо тебе я шукала,
бо боялась біди,
Чом ти мій дорогенький
довго так не приходив,
Чи мне не полишив
ти з малими дітьми.
Моя мила кохана
як же тебе полишу,
Як залишу я душу,
що віддав я тобі,
Чи не знаєш кохана
як люблю безтями,
Як я люблю маленьких
діточок і тебе.
Чом ти милий миленький
довго так не приходив,
Я зварила вже їсти
у піч дров наклала,
Я тебе мій любимий
усю ніченьку ждала,
Усі сльози пролила
у молитві без сна.
Бо я милая тяжко
натрудився у лісі,
Заготовив я дрова,
щоб продати комусь,
Щоб за тії гроші
діточок нам до школи,
Одягнути як треба,
щоб не кривдили їх.