Протерлась кнопка видалень від необмеженої кількості натискань,
Старт чекає , нас нема серед учасників змагань,
Пустий блокнот через вирвані аркуші, які складають купу вагань,
Суцільний непотріб марних переживань..
Нестримно хочеться зберегти хоч мізерну частину знань,
Назбирати щось для сюжету без цих непотрібних надуманих драм,
Які кишать неприбраним через надлишок ресурсів сміттям…
Так чекаєм листків без закреслених букв під впливом буття…
І шукаєм тих епізодів, що варті піти під заголовком – життя..
Тягнуться пальці до клавіші «зберегти» навмання..
Із острахом заглядаєм в вікно ще непочатого дня..
Чекаємо змін, джек- потів, виграшів у лото,
Боїмося, що нас по дорозі зіб»є випадково авто..
І всі наші здобутки, набуті і ще нездобуті , підуть у кантору депо,
Де шоферу тролейбуса буде абсолютно все одно,
Що ти зробив, а тим більше зробити не встиг чи не зміг..
Як дібрався до входу й завмер, не спромігшись переступити поріг..
По якому маршруті невпинно біг,
І який кадр кінцевий в серці таємно беріг…
А надвечір на диво приходим додому живі і невдячні,
Бо ніхто не вилив на голову порції щастя..
Може, блистів якийсь скарб вдалині і хтось його навіть бачив,
тільки не вірив, що власником може стати простий перехожий-бродячий,
повернувся ні з чим, потім собі не пробачив..
Подумки прокрутив в голові, що чув і що бачив…
Вирізати сторінки з блокноту ставало все важче,
бо вони тримались там, ніби склеєні вмістом невдачі.
Залишаєм,чорт з ними, вже завтра все буде значно краще.
