Їх роз’єднували три поверхи, що просяклись сухим бадиллям використаного кисню, колія, котра вміло берегла зазубрені звуки коліс і кістляве виття паровозів, вітер, в якому витав дух усіх музичних термінів на світі і від того він намагався прижитись на склі збайдужілого асфальту, але кращою видалась бетонна рура в котрій до того жили дві незнані планети і лінії життя на чужих долонях, що вже стерлись наполовину антикварним піском, який досі пересипався у його пісочному годиннику.
Воно наче й небагато, але все металеве.
Коли він стояв на поверсі сходової клітки і не відчував її присутності в смузі слів, які стрімголов падали вниз, переступав поріг, одразу висипаючи всі цятки і цвяхи, що напередодні повиймав з називних речень, на застелене ліжко, вдягав їх у мало відчутний запах цеглових уламків сну і перевертався від безнадійності стати собою. Щосили вичерпував з себе її присутності, котрі витали у найпотаємніших шухлядах власної свідомості, котрі так добре вжились у кожній звивині мозку,що єдиним виходом було позбутись його з головою. То щось схоже до голковколювання.
А поєднував їх кіт. В густій зеленці своїх очей він вміло приховував кожну відвертість, що поскладана була білизною до шафи, кожен ранок, що похапцем зривав відчайдушність тавра з розпеченої ночі, кожен погляд, котрий обрамив і розвішив на стінах у коридорі. Він був схожий до якогось посланця або вождя давнього індіанського племені, маючи власний космізм існування.
Кіт. В інших залишалось щось більше. А тут всього лише кіт. Хоча він допомагав йому у написанні книги. Коли стадія нервово вичерпування завершувалась, заламування ідей кострубато висіли у повітрі лезами ножів, він, як справжній володар задзеркальності, приносив у лапах думку. Спраглому крапля води завжди цінніша вього сущого, як і думка, котру треба було, правда, витріпати, розкраяти, зшити і завтра записати. Бо нічні масті збурюють уяву, яка зранку не здаватиметься скип’яченою водою.
Він був певен, що кіт відає про його минулі життя. І твердо знав, що тих було 9, як і в тієї котячної істоти.
З кожним продовженням він перероджуватиметься, відновлюватиметься і субстантивуватиметься в когось досі не відомого собі. Чисті люди ніколи не писатимуть, щасливі навіть заримувати не зможуть кількох крихких рядків. А інші - плачуть м’ятою, розривають ями у своїй свідомості і розплавлюють каміння, на яке перетворюється м’ята, що скапує зі стріх очей.
Майстерно. Оригінально. Цікаво. Прекрасна стилістика. Це навіть важко віднести до якогось жанру чи напрямку - настільки своєрідно і колоритно написано.
Нова Планета відповів на коментар $previous_title_comm, 01.01.1970 - 03:00
Дякую, Шоне) Працюю зараз над цим... може, колись завершу.
