А життя якось плине свєю течією
І ввечері не пишуться уже вірші,
Депресія пішла разом із нею,
Тепер вже легше стало на душі
А думала, ніколи не забуду,
І сльози відчаю довго буду лить,
Та все якось минуло,непомітно
І знаїш,це мене зовсім не злить.
Тепер вже чесно я тебе не люблю,
За всі мої вірші пробач мене,
Я образ твій ніколи не забуду,
І ти, будь ласка, пам*ятай мене.
Це все було так швидко і красиво,
Можливо то́му важко так було,
Але минуло,дякую за все я,
За відчай,за кохання і добро.
Бажаю щастя,ніжності й турботи,
ЇЇ так сильно потребуєш ти,
А я тепер живу "своєй роботой"
Мене це тішить,а тебе- не злить.
Я на прощання хочу ще сказати,
Точніш подякувати за все те,
Яке тоді ти не зумів забрати,
Воно моє-тепер тільки моє.
Бувай,цілую я в останнє,
По-дружньому,без болю і жалю
Кохай її,сильніше,як в останнє,
І в радості,і в бідності,й в жалю
Супер.
