Ми все про казна-що по той бік річки,
а хочеться,
під шелести дощів,
про змоклий день, про марення берізки
у хуртовинній зелені лісів.
Про золоте руно пшениці в полі,
про буйний цокіт щастя з-під копит
в козацьких сідлах на сторожі волі,
звитяги й слави, що в душі кипить.
І кращої не відшукати долі.
Це - про дочасне.
Можна і про нас.
Ой, не для всіх під шелестіння гривни
«танцюють осінь з вітром білий вальс»…
Для більшості лишень вітри трутизни
метуть під ноги різнобарв’я тризни.
Різьбить екслібрис невблаганний час
про іншу долю на тернах Вітчизни…
…Не Геродот штовхнув нас під укіс.
Нам би одна історія – з історій,
що водять досі кожного за ніс
у світ метафізичних алегорій.
Безпам’ятством страждає весь народ.
Усе проходить, та не все минає.
В печерах духу ще живе циклоп
і від крові́ не зменшився потоп.
Армагедон, крім того, теж триває.
Спасе не корумпований майдан.
Корида з бидлом – теж не Панацея.
Нам світить сонцем лиш свята ідея.
За нас – Кобзар. І Крути. І Богдан.
І Каменяр. І дочка Прометея.
Хто нашу долю вирішить за нас?
Хіба в народу власних сил забракло?
Комусь дістались золото і газ,
а нам конюшні Авгія в той час,
коли потрібні подвиги Геракла…
…У світі віроломства та інтриг
не вразить гідру слово Златоуста.
Не кожне ложе – для меча Прокруста.
Виходять в бій на політичний ринг
прямі нащадки Кастора й Полукса.
Хай спрут орди відчує кожен м’яз
козацького гартованого роду.
Щоб змити струпи більшовицьких язв,
йде Гіппократ з рецептами свободи.
Державний три́зуб.
Добрі козаки.
І поки в ложах «прінімають мєри»,
до наших лав ідуть Кармалюки
під прапором Петлюри і Бандери*.
От не забути б тільки про урок:
за крок до зради –
лиш півкроку влади.
Та ми ще переступимо цей крок
і плутанина нитки Аріадни
колись таки змотається в клубок.
*– Нагадування про ідеали, яким присягають обранці під жовто-синім державним прапором.