Може ти уже не пам’ятаєш
Пригадай якщо тобі не важко
Ти з переможцями сміялась
Мені тоді як ніколи було важко
Ви не ішли, стояли, все сміялись
Я бачив, ти знімала з себе маску
І розповідь весела не перетворилась в казку
Оберт вліво - шлях закритий
Оберт вправо - тебе вже не спинити
Чуєш ти мене, чи ні?
Учора вперше дружбу я подарував
І дружба ця належала тобі
А зараз робиш вигляд, що нічого не було
Питаєш "Хлопче, що за марення тобі у голову прийшло?"
Здається коли поруч всі вони
То ти мене і не впізнаєш
У захваті від чужої новизни
Під дощем залишиш речі і зникаєш
Ти маєш силу все змінити
І байдуже тобі
Коли немає правил
Є лиш кольорові орієнтири
Вони указують куди іти
Щоб весело й успішно жити
Отак, а я її не маю, і не мав
Зробив лишень дурницю
Бо не раз тобі про це сказав
Сто доріг знайшла щоб оминути
Як багато слів знайшла, щоб обманути
Суперечка завершиться вимушеним жартом, сміхом
Отим, що йде собі на втіху
Коли прикро жити самому
Тікати в неволю, і мрії там залишати
Мрії нести додому
Розповідати думки свої отому
Невидимому і безликому, другу німому
Звісно ж ти на початку догадалась
Я не розказую крім тебе їх нікому
А іноді своєю римою вони співзвучні грому
А іноді вони вночі враз розривають втому
Кричать "Не мовчи, скажи про нас комусь живому"
Каменю байдужі імена
Невже не розумієш, це колись ще ти була
Де зараз кам’яна стіна
За нею вічності проста і сіра, вже не холодна
Як завжди сума і мертва, безлика в образі зима
Хто мене підтримає - вона одна
Хоч метва і глуха, та віднесе вітрами
Всі думки мої луна
Коли найкраще із не сказаного саме там
Луною віддане плакучим дощам
Котрим байдуже як тобі, їм лиш не чути і не знати
Про найцінніше для людини, про те, що просто не забрати
Про те, чим кожен розум вимірює втрати
Тоді нічого не лишається
Жити не хочеться, як розумію, те, що мною не загублене
Ніколи вже не знайдеться
Про те, що в сіті є лише одне моє
Яке я вже не можу взяти
Так важко думати про те
Що я нічого в часу не забравши
Юність повертаю у печеру, краї якої сходяться в один
Кінець її вже не далеко, а ти стій з ними й смійся
Скажи, що я хвилююсь без причин
А справді важко, важко не сміятися
Бо ти насправді і не знаєш
Не розумієш тих причин
Уникай цього, ти вмієш очі закривати, бачити все у рожевому світлі
І тікай, ти вмієш тікати, розчинятись у повільному вітрі
Бо залишитись тут, означає програти, втратити частку старого світу
Означає струсити усю білизну із травневого пізньоцвіту
А для тебе можливо вистачить раз у день, не чути мого привіту
Сьогодні точно не треба збирати нами поділених літер алфавіту
Важко з тобою про це говорити
Це немов почуття відкривати граніту
Тому що на березі річки не раз ще побачиш
Співаючи пісню молодому літу
