I цей туман...
І цей туман,
і постаті в імлі,
і ліс принишклий,
і сніги останні...
Передвесняну тишу
на землі
пряде зима,
як незбагненну тайну.
Ніяк не втямлю,
що у ній таке,
що так хвилює,
не дає спокою.
Майне, мов птах,
лице чиєсь тонке,
поманить в даль невидиму
рукою.
А там лиш тиш,
угрузла у туман,
дерева сонні,
і дорога зникла
та ще снігів
запінений лиман
і в нім печаль
придавлена, поникла...
3.04.2013
...Передвесняну тишу
на землі
пряде зима,
як незбагненну тайну... - прекрасний вірш, пане Вячеславе... і проз печальний настрій його, як проз густий туман, готова прозирнути якась "невмотивована" радість - є тут таке передчуття - близьких перемін настрою до "сонячно"... тому - витончено...
Гарненько написано, і ритм вірша приємний, переливається як туман, і якась тайна є в тому тумані, все приманює, і печаль привична присутня. Майстерно. Успіхів.
