«Рись
Снилась у лісі заблукалому мельнику…»
(Даниїл Хармс)
Березень кульгавим сухотником
Шкутильгає між будинками алюзій
Хворого міста навіювань,
Кварталами календариків,
Де намальовані котики –
Не ті, що пухнасті й весняні,
А ті, що бруднять черевики рівноваги
І псують меблі спокою
Гострими кігтями образ,
Де садист-потворка
Уявляє себе поетом.
А скриня з наркотиками
Яку сомнабули
Називають «телевізором»
Перетворюється у скриньку Пандори
Де навіть на дні –
Навіть на тому темному і глибокому дні
Не лишається надії
Хоча б у вигляді томика Флобера
Чи вусатого Бержерака
Того, що де.
Сірано!
Тобі пощастило –
У твій час філософи
Розуміли слово «честь»
І володіли шпагою,
Не носили рожеві окуляри добробуту,
Не співали дифірамби сифілітикам,
Не славословили маніякам,
Не ходили біля їх пам’ятників.
Бароко. Епоха великого «не».
І що маємо зробити, аби часи вольних людей - з честю і гідністю - возродилися? Чи слово Ваше, наше допоможе? Чи волаємо у безодню?
Артур Сіренко відповів на коментар $previous_title_comm, 01.01.1970 - 03:00
Треба вірити і боротися за це. Була часи набагато гірші. Але люди вірили і боролися. Інакше б світ давно б уже загинув. Все залежить від нас самих - від кожного знас.
Eпоха великого "не" 
