Під небом чужим ми блукали ночами,
Холоднії зорі були нам свічами.
Стенали із відчаю мовчки плечима,
Ловили надію пустими очима.
Біль окривавила душу злобою,
Над долею серце схилилось вербою.
Ким ми були? І ким маєм стати,
Щоб тінь проти сонця нікому не слати?
Під небом чужим чужими й ми стали,
Всі разом самотні незрячо шукали
Затишний кутик у вкраденім світі,
Топилась зневолена нація в цвіті.
Пшеницю із небом на стягах з'єднали
І криком мовчали. Чи мовчки кричали?
Вкраїну єдину кохаєм й кохали.
Ми ті ж, що й були. І гірші не стали.