Я полюблю тебе сьогодні,
Бо точно знаю наперед,
Що ми підкоримось природі.
Та, випивши любові мед,
Ти випускаєш не потвору,
Але й не янгола у світ.
Даю тобі останню фору:
Втікай, втікай з моїх орбіт,
Допоки цей весняний місяць
Твої річки не затопив,
Бо потім не знайдеш і місця,
І в грудях не знайдеться сил,
Щоб заховатися від сяйва
В якусь, бодай найменшу, тінь.
Ти потопатимеш у джайві
Моїх нестримних повелінь.
Лиши, лиши мене сьогодні.
Приходь за тиждень, може, рік.
Бо місяць мій сьогодні вповні,
Не потрапляй в його потік.
P.S. Не кожною стежкою, яку ти бачиш, є сенс проходити.
