Тут густо поселилися коти –
нічийні, різномастні і голодні.
Мов збори відбувають сьогодні.
А горемикам – нікуди іти.
Вони щасливі щонайменше тим,
що пощастило перезимувати, –
в підвалах, вже й безмишних, сумувати,
та все ж не здохнути – сягти мети.
Бувальщини пишу, а не байки.
Як вийду до сусіднього під’їзду, –
коти й собаки – делегати з’їзду –
аж трусяться отримати пайки.
Голодних не годують балачки…
Гостинців ой не всім їм дістається.
Стрибають на пакет чи на відерце.
Останній тут оплот – сміттєбачки.
Приносять їжу щедрі диваки.
А звідси й віра – прийде влада путня.
І верещать від березня й до грудня,
і виють-мітингують ходаки.
А онде – тічка. Комунізм якраз.
За сучкою – барбоси-депутати.
І гавкають, і дзяволять – дебати!
На волі всі. Дивись – якраз екстаз!
Та кожному, як мовиться, своє.
І щоб там не казали неоїсти, –
найперше діло якось попоїсти.
Нехай весна калорій додає!
На зборищі раптово ставсь дебош.
Було все ж добре,
та в бачок вліз бомж.