Вітер лагідно подув,
на чарівне личко.
Мріє-журиться в саду
дичка-молодичка.
– Ой була-гула весна,
мед збирали бджоли.
Чом же досі я одна,
доленько-недоле?
Як же гарно квітнув сад,
соловейко тьохкав!
Чи змарнується краса? –
молодичка охка.
Мила панно, не журись, –
виглянь, хай побачить.
Гарний легінь, не барись,
не зівай, козаче!
Біля саду – джерело,
грає там водиця.
Жде пори з одним крилом
птиця-молодиця.
Дочекалася, ти ба!
Лине вершник з поля.
Де й поділася журба,
усміхнулась доля!
Як же гарно квітнув сад,
соловейко тьохкав!
Чи змарнується краса? –
молодичка охка.
Мила панно, не журись, –
виглянь, хай побачить.
Гарний легінь, не барись,
зупинись, козаче!
Вдвох водицю, ще й яку,
заходились пити.
Удалося козаку
дичку прищепити.
Пораділи залюбки,
ніколи скучати.
Хай воркують голубки –
будуть козачата!
Як же гарно квітне сад,
соловейко тьохка!
Не змарнована краса.
Молодичка ловка!
Мила панно, не журись, –
виглянь, хай побачить.
Легінь гарний, не барись,
не дрімай, козаче!
віти молоді похилилися:
де ж весна-красна забарилася?
Ой прийшла весна ясноцвіта-
вгору підняла зелен-віти,
заквітчала коси їй, гарно вбрала,
і кохання сонячне дарувала...
Олександр ПЕЧОРА відповів на коментар $previous_title_comm, 01.01.1970 - 03:00
Ой же ж і лооовко ж Ти, люба Любо, віршуєш, так ото чарівливо коханнячко навіваєш. Ух!..
