,
Що згубить під осінь листячко зелене,
Зв’яже з нього вітер золоте намисто
І дощам осіннім вручить урочисто.
Пригрівало сонечко. Клен стояв пихатий,
Треба – каже – осені нам усім діждатись,
Гляньте, як зоріють чорнобривці й ружі,
Їм також не хочеться йти у осінь дуже,
Від дощів і грому ще набратись сили.
Та вітри осінні вже заголосили.
З молодого клена позривали крильця,
Посхиляли голови пишні чорнобривці,
Позривав із ружі пелюстки – бусинки,
Пов’язав берізці золоту косинку,
Відлетіли в вирій клином журавлі,
Залишила осінь нам свої жалі.
