|
_________________________
7____________________________________
Ось і новий ранок. Ну, якщо можна 11ту назвати ранком. Прокинулась і твердо вирішила трохи розібрати цей творчий безлад, який вже нагадував просто гармидер. «Бомжатня», – сказала б зараз мама, якби побачила, але вона зараз не в Києві, а в далекій Швейцарії. В пошуках кращої долі. Або просто чогось нового, завжди хотіла вирватись кудись «за бугор». Ось і випав такий шанс. Аби все на краще. Але так рідко бачимось. Все замінює зараз скайп. Ну, що ж, як говорять зараз більшість людей, то Інтернет – коннектін піпл. Ну, добре й так!
Ось пора прибирати. Боже, звідки все це в мене в помешканні? Час почистити свій запас роздруківок. А то здається, що цей печатний матеріал і приклад того, що на роботі ти солідно працюєш, а не байдикуєш, заполонив весь простір… А ще говорять, що потрібно поменше нищити зелені насадження. Та зараз не обійдешся без друкованого папірця в будь-якому закладі. Скоро це буде й перепусткою на той світ. Типу, чи багато у тебе гріхів за життя накопичилось? Всі добрі і недобрі діяння роздрукуйте на папері та скиньте на «мило» Бога. А ще цей пил. Зла не хватає. Звідки вона береться? Ніби то щось, дароване вищими силами, щоб тут на Землі всі тяжко страждали цією кармою. Ось так зробивши, як дядя в рекламі три хлопки в долоні і вискоче цей маг – прибиральник і квартира просто сяє чистотою.Так, це зайняло більше часу. Але приємно спостерігати результат. Тішитись своїм корисним егоцентричним зацикленням на тому, щоб бути завжди і в усьому правильною. Order über alles!!!
Ось зараз за завалами стало видно бігову доріжку. Ще одна примха власного его. Подарунок турботливого дяді. Типу не полишай піклування за власним тілом. Спочатку так і було. 2 рази в день стабільно ставала на колію знищення цих калорій. Згодом раз в день. А зараз просто залишалось мовчки слідкувати як цей залізний агрегат припадав пилом, та викликав докори сумління за потовстівші боки та цей всюди живущий целюліт. Але все ще не так погано, раз ще посміхаєшся вранці собі в дзеркало. І взагалі. Себе потрібно любити. В будь-якому вигляді. Бо інакше ніхто тебе не полюбить. Так що, цінити кожну зміну і сприймати її як на краще – то є золоте правило довголіття та спокою. Запорука успіху.
Ось все, короткий екскурс в самокартання закінчено. Тепер потрібно приготувати щось попоїсти. А то не тільки ж ресторанами жити. Ось пару десятків хвилин і супчик та рисова каша вже готові. Залишилось салатик. Нічого кращого від свіжих овочів та фруктів ще не придумали. Трапеза разом з телевізором. Тільки він іноді розділяє найінтимніші моменти. Завжди вислухає й підтримає. Дасть пораду та допоможе не залишитись на одинці з собою. Що іноді буває доречно, а іноді здається, що стеля просто падає на голову. Завиєш немов би від відчуття самотності і нікому непотрібності. Просто відчуваєш, досить гостро, що гомо сапієнс – створіння соціальне. Бо без навколишніх, які б вони не були, ми – ніхто. Просто якась сіра маса, здається, що інколи не розуміє, не пробачає помилок, вона жорстока і безжальна, але саме вона інколи викликає життєву потребу, не дає сумувати, не дає втратити себе і відчути гостру недостатність поговорити хоч з кимось. Якось так банально, але факт!
Ввечері зустріч з Анжелкою. Мабуть, буде щось грандіозне. Бо вона саме кричала, що вибирає нову сукенку. Тож, потрібно підготувати й собі якусь. Щоб не бути не в темі. Також саме час для манікюра й педікюра. Потрібно набрати Наталку. Вона в нас в цих ділах ас. Раніше працювала в індустрії краси, а тепер в декретній відпустці. Тож часу маса. Та й таке ж бажання поспілкуватись, бодай з кимось. Просто дізнатись щось нове, а для мене – це просто витримати 2 години суцільних пліток та бездіяльності. Тупо сидіння на одному місці.
– Наталі, привіт, що поробляєш?
– Та в нас все як завжди, діла звичні, памперси – крики – соплі…А ти там що?
– Та ось виручай. Бо вже перетворююсь на якусь потвору. Кігтями скоро асфальт розчерчувати зможу.
– Ахаха…Не сміши. Але добре коли і як?
– Та це ти скажи, коли зможеш?
– Давай через півгодинки забіжу.
– Добре. Цілую. До зустрічі.
Так півгодинки є. Можна поставити прання. І якраз заварити кави. Побалувати себе м’ятною цигаркою та бадьорим зарядом. Ось і улюблений надпис «Куріння викликає імпотенцію». Самий позитивний серед всіх. Адже чітко розумієш, що тобі це не загрожує. Так спливає пів години під легкий вдих – видих прозорого диму та музику «Бумбоксу». Позитивні хлопці та й добра музика. Завжди змістовна. Завжди кайфова. З почуттям. З сенсом.
Ось і дзвінок. Наталка. Нарешті. Перетворююсь в людину. Потихеньку. З балачками. Ну, просто люблю, коли чиїсь турботливі руки допомагають тобі стати трішки кращою. Але терпіти не можу всі ці салони краси. Де пафосні дами вилежуються днями, та накладають на себе тони масок, розмовляючи про те «Как он мог со мной так поступить?»Кумедно це виглядає зі сторони. Неначе зоопарк якийсь. Тому й намагаюсь знаходити друзів серед галузі промислової краси. Саме такою і є Наталка. Сама приїхала до Києва у пошуках кращої долі. Залишилась. Зайняла справжнє місце стиліста – візажиста. Тепер правда вдома. Працює мамою. Саме працює. Адже це тяжка робота. Ніхто й не уявляє, скільки зусиль на все це йде. Але і зарплата в словах Мамо, Дякую, Люблю…Це найсолодше відчуття. Тому що, це – щось тільки твоє. Воно тебе любить, воно від тебе залежить і завжди буде так. Просто поряд. Просто щось, що допомагає рухатись далі по життю, що надає наснаги та сили волі. Хтось, заради кого варто жити. І вона справлялась на всі 100%. Чоловік – далекобійник. Вдома буває вряди – годи на свята. І все сама. Все на ній. А ще встигає підпрацьовувати. Просто захоплююсь такими людьми. Ніколи не скаржиться. Мабуть, саме таким і варто давати звання героя і ставити пам’ятники. Я на такі подвиги поки що не готова. Мабуть, ще не настав той час.
Ось уже і час збиратись. А то мій мегаепатажний вихід в світ закінчиться, так і не почавшись. Анжелка спізнень не потерпить. Вона в нас дівчина гонорова. Може і образитись. І гордість ввімкнути. Але саме такою я її і люблю. Ось, якось так. Викликала таксі. Час вирушати в дорогу. До чогось, на кшталт святкового збіговиська. Або ж вечірнього вигулу, чи пак, пробачте, показу себе красивих. Ніби продаєш себе. Ніби кастинг до ешелону фешенебельних. Як перевірка на спроможність ще виглядати добре. Але так завжди. Ну що ж, граємо за визначеними до нас правилами.
ID:
430205
Рубрика: Проза
дата надходження: 08.06.2013 15:58:26
© дата внесення змiн: 08.06.2013 15:58:26
автор: Sama_po_Sobi
Вкажіть причину вашої скарги
|
Головне - правдиво 
