…І з кожним днем стає дедалі легше
з відкритим серцем слухати цю осінь,
коли вона ось так спокійно шепче
все те, у чому сумнівалась досі.
Щось блискавкою мимо пронеслось,
лишивши за собою листя вихор.
Зірвуся - і кричатиму ось-ось,
я так не вмію: пристрасно – і тихо…
До гарного й потворного звикаєш.
До осені ми також якось звикнем.
Розважимось газетами й дзвінками
і листям, виглядаючи із вікон.
Красива, ніжна, тиха, мила осінь.
Мені з тобою…пристрасно й спокійно.
Дощі біжать, як діти, щирі й босі.
Ну що ж ти, осінь?.. Нашепоче - і покине.
Моя ти осінь! Гарна і сумна.
Я теж такою мрію, мрію стати!..
Впіймала би – і випила до дна
твої дощі, приречені до страти.
Гадала, проклинатиму тебе.
Твої слова, і доторки, й обійми…
Бажала сонця, сміху! А тепер…
Мені з тобою легко і спокійно.
Спасибі, осінь! Легко як ніколи!
Хотіла б всю себе тобі віддати…
…В останній раз збираюся до школи,
всміхаючись, купую білі банти.
2009
